Пептиди - це величезний клас речовин білкової природи, які дуже поширені у біосфері планети Земля. До цього класу належать так звані «короткі білки», тобто білки до ста амінокислот.
Спробуємо перерахувати існуючі на Землі пептиди:
Протеїн - «обрізки» або іншими словами, «шматочки» білків, що утворюються при перетравленні білків у кишечнику всіх тварин, а також при утилізації старих білків усередині кожної живої клітини.
Протеїн – це найчисленніший за різноманітністю та за своєю сумарною масою підклас пептидів. Різних за своєю довжиною (кількістю амінокислот), набором і послідовністю амінокислот у пептидному ланцюжку молекул, що відносяться до протеїну набагато більше, ніж зірок і планет разом узятих у всьому всесвіті.
Ферменти – короткі фізіологічно активні білки, які є каталізаторами всіх реакцій, як у всьому організмі, так і в кожній живій клітині.
Гормони – фізіологічно активні «сигнальні» молекули, здебільшого мають білкову структуру. Але далеко ще не всі гормони є пептидами. Гормони щитовидної залози, наприклад, не мають до білків жодного стосунку. Фізіологічною функцією гормонів є наказ конкретним клітинам виконувати ту чи іншу фізіологічну роботу.
Вони працюють на мембрані клітини, взаємодіючи з активними, рецепторними ділянками зовнішньої мембрани клітини. Найбільш відомі пептидні гормони – це: інсулін, адреналін, мелатонін, тестостерон та інші стероїдні гормони. Гормони можна порівняти із пальцями піаніста. Натискаючи пальцями на різні кнопки одного і того ж піаніно, піаніст здатний створювати різні мелодії.
Антитіла – теж пептиди, які виробляються клітинами імунної системи у відповідь вплив на організм шкідливих мікроорганізмів.
Пептидні біорегулятори - це, по суті, ВНУТРІЯДЕРНИЙ ПРОТЕЇН, іншими словами, це "обрізки" білків, які клітина синтезує для життя власного ядра. Молекули пептидних біорегуляторів з'являються в результаті «утилізації» клітиною білків, що «відпрацювали». Пептидні біорегулятори – це не короткі білки, а «шматочки» білка, що містять активні ділянки або «пускові файли», які активують ДНК.
Другими словами, внутриядерные белки «умирая» постоянно воспроизводят активные молекулы, которые дают команду на синтез новых белков и не белковых структур необходимых для жизни клетки. В отличие от протеина, который является для клеток «простой пищей» или стройматериалом, пептидные биорегуляторы – это и архитектор, и прораб, и строительный материал.
Від пептидних гормонів пептидні біорегулятори відрізняються тим, що не змушують клітини виконувати конкретну дію, а забезпечує реалізацію генетичної інформації конкретної клітини, тобто її життя.
На відміну від гормонів, ферментів, антитіл і навіть вітамінів, пептидними біорегуляторами неможливо здійснити передозування. За майже 50 років роботи з цими молекулами не зареєстровано жодного випадку побічних ефектів, передозувань та навіть звикання.
Пептидні біорегулятори не є допінгом, а гормони заборонені у спорті. Чому? Тому що перевищення природного рівня гормонів у крові призводить до тимчасового збільшення відповідних функцій органів та тканин. Що може суттєво вплинути на результати у спорті. Введення ж в організм пептидних біорегуляторів лише нормалізує обмінні процеси в клітинах відповідного органу і більше ні до чого не призводить.
Введення в організм гормонів ззовні призводить до блокування вироблення власних, тобто в наявності «синдром скасування». За всю історію людства гормонотерапія не вилікувала жодної людини, вона дозволяє людині «проіснувати».
Звикання до пептидних біорегуляторів просто неможливе, т.к. на відміну від гормонів і ферментів, у пептидних біорегуляторів немає ні гена синтезу (ділянки ДНК), де записана хімічна формула речовини, ні гена регуляції синтезу (ділянки ДНК), який відстежує кількість речовини і перешкоджає передозуванню. Саме ген регуляції синтезу та «винний» в ефекті «синдрому відміни».
Пептидні біорегулятори є невеликими шматочками білків і гени регуляції синтезу відповідних білків їх просто «не бачать». На відміну від гормонів, що викликають залежність, звикання до пептидних біорегуляторів не настає, тому що, додаючи в організм ці молекули, ми дозволяємо організму синтезувати білки в межах фізіологічної норми. При «утилізації» клітиною достатньої кількості білка утворюється достатня, тобто абсолютно адекватна кількість власних ендогенних біорегуляторів.
